О, душа, Я до тебе кличу,
Вхід до серця твого шукаю.
Я, в дарунок, приніс тобі вічність,
Ти ж, в тумані усе блукаєш.
Ще раз стукаю, бо Я бачу,
Що, до Мене, ти не байдужа.
Так чого ж ти сидиш і плачеш?
Я люблю тебе дуже, дуже!
Так чому ж не ідеш до Мене?
Що тримає? У чому справа?
Світ у прірву летить шалено.
Іди, візьму тебе в Свою славу.
Що ти втратиш, цей Світ лишивши?
Що замінить щасливу вічність?
Я, взамін, дам багато більше:
Мир дам в серце, спасіння близьким.
Знову стукаю, бо Я чую,
Як душа твоя тихо плаче.
Не відчиниш, навік піду Я,
Стукать в серце не буду завжди.
Не насильник Я і не злодій,
Не краду Я чужої волі.
Я на землю на те приходив,
Щоб полегшити людські долі.
Щоб усім дарувать свободу.
Вирвать з рабства гріха і смерті.
Але вибір стоїть за тобою -
Жити з Господом, чи померти.
Чому смерть в гріхах обираєш?
Чому ти не спасаєш душу?
Я сьогодні іще чекаю.
Дай гріхи всі Мені, мій друже.
Вічно кликать тебе не буду,
Замість тебе прийде хтось інший.
Де тоді ти, людино, будеш?
Як життя це, земне, закінчиш?
Бл
Як лице ти Моє побачиш,
То згадаєш - тебе Я кликав.
І земне, що тоді обрала,
Чи дало тобі з Богом вічність?
Іди до Мене, Моя дитино.
Я гріхи твої всі пробачу.
Чому ж серце твоє закрите?
Знаю чуєш Мене, бо плачеш.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Дай Бог, щоб ще багато людей почули стук Господа у своє серце і спаслися для вічного життя з Ним! Благословінь і нових віршей бажаю!
Галина Компанец
2017-07-15 20:43:47
Дай Бог, щоб ще багато людей почули стук Господа у своє серце і спаслися для вічного життя з Ним! Благословінь і нових віршів бажаю! Комментарий автора: Дякую! І вам благословінь Господніх!
Поэзия : К Богу - как к Отцу. - Тамара Локшина Мой отец никогда не держал меня на руках, мне не знакома отцовская любовь и ласка, безразличие и укоры были моими постоянными спутниками детства. Для него я всегда была ребенком второго сорта, только потому, что родилась девчонкой (к моим братьям он относился совершенно по-другому). Эту неприязнь я чувствовала всем своим существом. Когда я вышла замуж, он иногда навещал нас и то-ли из чувства вины, то-ли еще по какой-то причине приносил конфеты... мне хотелось прижаться к нему, ведь он был моим отцом, но где-то внутри я отмечала для себя, что по прежнему боюсь его. Во мне был невосполнимый вакуум желания близких взаимоотношений но между нами по прежнему стояла какая-то непреодолимая стена. Я верю, что Бог расплавит его сердце, ведь он страдает от этого не меньше чем я, может быть даже не понимая этого.
Я безмерно благодарна Богу за то, что Он стал моим Отцом и восполнил во мне эту утрату.
